"В школе находилось более 40 детей. Поначалу они стали плакать и проситься домой. В тот день из-за того, что дорога стала непроходимой, учительница не пришла. Один из повстанцев, капитан Антонио Санчес (Пинарес), решил заменить ее. Детям дали фруктовую воду, конфеты, тетрадки, карандаши и немного денег. Радость была всеобщей. Мы провели несколько счастливых часов с малышами, которые на какое-то время заставили нас забыть тяготы и горечь предшествовавших часов. Когда им пришло время отправляться домой, один из детей отказался и, плача, стал просить, чтобы мы взяли его с собой или пришли на следующий день. Все спели национальный гимн и обещали нам, что каждую пятницу будут возлагать цветы к бюсту Хосе Марти, стоящему в школе, а на следующий день попросят учительницу, чтобы она рассказала им, за что он боролся и умер."

і ше хотілося б добавити слова Гевари про Каміло:

"Не будем заниматься классификацией его достоинств и заслуг, тем самым, принижая их. Воздержимся также от точных определений его мало изученных социально-экономических взглядов. Мы коснемся их лишь в общих чертах. При всем этом следует помнить, что в нашей освободительной войне не было солдата, который мог бы сравниться с Камило. Стойкий революционер, выходец из народа, один из творцов революции, которую кубинский народ осуществил в своих интересах, он никогда не знал усталости или разочарования. Камило-партизан был человеком дела, оставившим неизгладимый след в кубинской революции. Он с теми, кто не дожил до ваших дней, и будет с теми, кто еще придет. Вечно молодой и бессмертный Камило - это образ самого народа."

Я думаю цього достатньо щоб описати Каміло Сьєнфуегоса!

Тепер я намагатимусь роз'яснити чому на початку статті я сказав НІ ГЕВАРІ.

Біографію Гевари давати не буду її повно в інеті. Я краще розкажу чому ж він такий поганий! Після революції Гевара не відразу зміг зайняти відповідальні пости в уряді, все ж таки він був Аргентинцем. Оскільки Кастро потребував міжнародної підтримки для захисту від США, вони разом з ЧЕ організували Компартію і заявили про те, що Куба "встала на соціалістичний шлях розвитку". Для Кастро це був вигідний стратегічний хід (як ми бачимо, з їх точки зору він був повністю оправданим, тому що США не стало воювати з Кубою, що стала союзнецею СРСР), а для Че – реалізацією його власних переконань, переконань прихильника державного, казарменно-примусового "соціалізму". Для початку Че був призначений надзвичайним послом (фактично – міністром закордонних справ) із правами віце-прем'єра, а в жовтні 1959 став керівником "Національного інституту аграрної реформи".
Тим часом, кубинські анархісти, що всерйоз сприйняли скинення диктатури Батісти як волю, спробували реалізувати свою анархо-комуністичну програму або хоча б її елементи. У різних районах країни створювалися колективні підприємства й кооперативи, що налагоджували між собою прямий обмін своєю продукцією; серед селян велася агітація за створення колективних сільськогосподарських підприємств і комун. Створені анархістами синдикати (профспілки) поєднували багато тисяч робітників. На Кубу прибували анархісти з інших країн, насамперед з іспаномовної Латинської Америки.
Зрозуміло, кубинському уряду всі ці процеси не подобалися, і анархісти вже з літа 1959 випробовували на собі тиск "комуністичної" влади. Команданте Камило Сьенфуэгос таємничим образом загинув в авіаційній катастрофі, - і анархісти були впевнені в тому, що це було організованим Кастро вбивством. Почалися переслідування анархічної преси, яка за 1959-1960 втратила можливість легально видаватися й поширюватися. Критика уряду була оголошена контрреволюцією з усіма наслідками, що випливають, - обшуками, звільненнями із занесенням в "чорний список", арештами. Зрозуміло, анархісти покладали відповідальність за ці переслідування не тільки на Фіделя, але й на Че, який був не просто однією із ключових фігур у кубинському уряді, але й головним прихильником, ідеологом і "штовхачем" державно-соціалістичних змін. Кастро, що не володів "комуністичним" минулим і "комуністичними" переконаннями, лише під тиском великого друга Радянського Союзу Че Гевари проводив ту політику, яка й привела в підсумку до "соціалізму по-кубинськи".
Втім, сам Че був не тільки ідеологом, але й практиком. Як уже сказано вище, у жовтні 1959 він став директором "Національного інституту аграрної реформи", - не міністром сільського господарства, а саме й зовсім офіційно керівником "соціалістичних змін" у сільському господарстві. Уже через два місяці він офіційно заявив, що аграрна реформа на Кубі "у цілому завершена". Що таке "аграрна реформа" для прихильників державного соціалізму, - пояснювати не потрібно; відзначимо лише, що Сталіну для подібного завершення колективізації в СРСР треба було кілька років і масові репресії проти селянства. Че, як бачимо, упорався за набагато менший строк, тим самим перевершивши Йосипа Віссаріоновича. Знаючи історію цього процесу в СРСР, ми можемо догадуватися про те, скільки супротивників "реформ", у тому числі анархістів, було знищено комісарами, що направлялися твердою рукою легендарного команданте.
Добившись "перемоги аграрної революції", на початку 1960 Че одержав призначення на пост глави Центрального банку. Це було не менш серйозно. Не мною придумане порівняння грошової системи в державі - із кровоносною системою в організмі, - а це порівняння дуже точне. Поява на чолі Центробанку головного й рішучого прихильника держсоціалізму могло означати лише те, що кубинські лідери готуються до тотального одержавлення всього господарства.
Уряд Кастро в 1960 дійсно почав проводити примусові заходи в економіці й оголосив про одержавлення всіх профспілок. У відповідь на це анархо-синдикалістська "Лібертарна асоціація Куби" у червні 1960 випустила свій програмний маніфест, у якому протестувала проти диктаторських заходів Кастро, придушення свободи преси, одержавлення профспілок, масових арештів не приналежних до компартії революціонерів, - усе це було оголошено "зрадництвом революції". Одночасно анархо-синдикалісти зажадали реорганізації економіки за тим зразком, що був зроблений іспанськими анархістами під час революції 1936-1939 рр. у Каталонії й Арагоні, відмови уряду від втручання в справи профспілок, колективізованих підприємств і кооперативів. У маніфесті говорилося: "Профсоюзы являются профессиональным органом рабочего класса в деле экономического преобразования общественного устройства; только они могут осуществить старое требование социалистов, согласно которому правительство должно быть заменено делегатами, осуществляющими лишь общее управление делами. Подчинение профсоюзов государству, напротив, означает измену революции". Анархісти також засудили мілітаризацію Куби, де Кастро вперше в історії острова ввів загальну військову повинність, і ріст націоналізму: "Национализм и милитаризм идентичен нацистскому фашизму… Мы бы не стали бороться с диктатурой Батисты для того, чтобы установить новую диктатуру. Пока хотя бы один человек не свободен, не может быть свободным и общество".
Поява цього маніфесту означала остаточний розрив кубинських анархістів з "комуністами" Кастро й Че. Після цього всіх анархістів влада стала розглядати як "небезпечних контрреволюціонерів", а репресії посилилися. Рух пішов у підпілля, багато активістів емігрували.
Тим часом, уряд, мабуть, зрозумів, що підготовка до проведення "соціалістичних перетворень" в економіці в цілому вже завершена, і на початку 1961 року Че Гевара став міністром промисловості. Саме під його загальним керівництвом відбувалося тотальне одержавлення на Кубі, що перебільшило все, що було до і після цього в СРСР. Саме він віддавав вказівки "не впадати в гнилий лібералізм" у розгромі всякої опозиції в середовищі робітничого класу й населення в цілому. Анархістська опозиція в профспілках піддалася найжорстокішим гонінням, спроби страйків і інші форми протесту незмінно пояснювалися "контрреволюційним саботажем", їхні прибіщики й керівники віддавалися суду, що нерідко виносив смертні вироки. Анархо-синдикалістський рух виявився практично знищеним, сотні анархістів були розстріляні або вмерли в концтаборах, - а керували репресіями кубинські служби безпеки й міністерство промисловості на чолі з "полум'яним революціонером", ідеологом, натхненником і мотором чищень та знищень, "товаришем" Ернесто Че Геварою.
Але коли "мавр зробив свою справу", йому, як правило, вказують на двері. У Радянській Росії так зробили з Троцьким, на Кубі щось подібне відбулося із Че. Тріщина у відносинах між ним і братами Кастро з'явилася в 1963 році, - після закінчення "Карибської кризи". Тоді, не зважившись на відкриту конфронтацію з Америкою, СРСР вивів свої ракетні установки з Куби. Че, як безкомпромісний супротивник усякого миру з імперіалізмом, був у люті: виступаючи незабаром на міжнародній Афро-азіатській економічній конференції, він офіційно заявив, що "Советский Союз продает свою помощь народным революциям, исходя из эгоистической внешней политики, далекой от великих задач международного рабочего класса" (як і Троцький до нього, свої прагнення Че розглядав не більш ні менш, як "завдання міжнародного робітничого класу"!). Вирізнявшийся природженим реалізмом у політиці Фідель Кастро нашвидко перешикувався в прихильника "мирного співіснування", і Че раптом виявився білою вороною серед старих товаришів по революції. Популярність Гевари серед рядових прихильників Кастро, а також у світі, була занадто велика, щоб побоюватися негайного арешту, - але він, звичайно, пам'ятав про катастрофу, у якій зовсім недавно загинув Каміло Сьєнфуегос…

ЗАГАЛОМ , анархістам варто залишити Че там, де він присутній зараз: на маєчках-футболочках, на значочках-наклеїчках, поруч із такими ж культовими поп-персонажами як Супермен , Людиною-Павуком і іншими Покемонами. До нас він не має ніякого відношення.

Справжній ж герой - «El Héroe de Yaguajay» (Каміло Сьєнфуегос Горріаран)!!!

Пишучи цю статтю користувався наступмними речами:
-Вікіпедією;
-книжкою "Николай Леонов, Владимир Бородаев. Фидель Кастро. Политическая биография";
-книжкою "Че Гевара Э. Партизанская война";
-статею про Че Гевару, що писалася для анархічного "офіційного сайта Н.И.Махно".