Лев Николаевич Толстой не нуждается в особых представлениях читателю. Отметим лишь тот общеизвестный факт, что всемирно известный писатель был еще и неординарным мыслителем, и как таковой, - что, как правило, оказывается полной неожиданностью для подавляющего большинства наших современников, - стоял на позициях анархизма.

Любой, кто следил за политическими дискуссиями в сети, вероятно сталкивался с людьми, называющими себя "либертарианцы", но позиционирующие себя как "правое крыло" и выступающие за про-капиталистическую перспективу.

Вот готуюсь до семінару по кримінології і наштовхнувся на дуже цікаву статтю!

Манифест национал-анархизма.

НАРОД - это Нвционал-Анархистское Русское Общественное Движение.

Коли я читаю всілякі “обгрунтування” того, чому потрібно “відокремлюватись” від негрів, циган, арабів, євреїв та ще казна кого, у мене виникає закономірне питання – чи є взагалі мозок та хоча б зачатки логічного мислення у тих, хто декларує та практикує подібну ахінею. Якщо, звичайно, вони роблять це від щирого серця, а не за бабло.

Великий секрет нашего несчастного, но одновременно и чудесного времени состоит в том, что мышление – это удовольствие. Личная революционная теория – это удовольствие подрывной мысли, разрушительное и созидательное наслаждение от создания полной приключений теории/практики переустройства мира. Бывает, ты чувствуешь отчуждение, когда оказываешься пойманным на соучастии в основанной на «консенсусе» системе воззрений своего времени. И это отчуждение можно отринуть только при помощи самостоятельного взгляда на мир. Личная революционная теория – это основа критического мышления, которое ты сможешь использовать для анализа того, почему твоя жизнь такова, какова она есть, и почему мир таков, каков он есть. Это практическая теория, объясняющая, что именно надо сделать, чтобы получить то, чего ты желаешь а своей жизни. Те, кто борются за правое дело или идеал, принимают тем самым и отчуждение.

Варварської забудови по Києву та інших містах дуже багато. Але не завжди місцеві мешканці протестують проти неї. Причин багато: це і апатія та зневіра у те, що можна щось зробити. Атомізованість та некомунікабельність, адже погодьтесь, інколи ми навіть не знаємо сусіда на сходинковій клітці. Це страх що тебе назвуть “погромником”, а недобросовісні журналюги, відпрацьовуючи срібники, облиють відрами бруду.

Є тисячі прикладів коли люди пишуть листи та звернення в різноманітні інстанції. Добираються навіть до президента. Всі добре памятають, як після “Помаранчевої революції” в околицях Секректаріату президента був майже цілий табор тих хто приїхав з регіонів у Київ за правдою.
Однак мало хто замість цього почав об*єднуватися з такими самими як вони щоб відстояти свої права та захистити інтереси.

Утім, все одно знаходяться спільноти людей котрі об*єднавшись у так звані ініціативні групи в місцевих громадах проводять діяльність по відстоюбванню свого життєвого простору. Тому ми вирішили опублікувати тут матеріал з проекту “Спільнота” в якому більш детально розписано про таку форму низовоі організації людей для спільної соціальної дії, яку називають по різному: групи друзів, афініті групи, спільноти тощо. Читайте, можливо буде цікаво, а то і корисно.

В теориях прямой демократии часто поднимается вопрос о методах непосредственного самоуправления в больших масштабах. И на него как правило даются крайне туманные, а порой и весьма спорные ответы. В масштабе коллектива, дома, района, малого предприятия - всё понятно. Там прямая демократия может осуществляться через общие собрания. Однако при увеличении числа участников и при их территориальной разделённости общие собрания становятся всё менее эффективными. Тогд...........