Наші славнозвісні політики переконані “боргове ярмо” врятує Україну. Майже не щодня по новинах вас переконують в тому, що перекладений на “державу” (певно під словом держава, виходячи із нинішньої політичної ситуації, слід розуміти народ) величезний борг, повинен врятувати економіку країни. І тому, ми “бидло”, гідно і з честю (як нас переконує ст.3 Конституції України), будемо нести це ярмо, а можливо і не тільки ми, точніше не тільки ми, а й наші діти будуть з гордо піднятою головою та задертим носом горати простори вільної, лібертарної, ринкової економіки! Якщо вам ще не страшно то подивіться на своїх дітей, на малят навколо себе, подивіться на їх тендітні ручки, на їх маленькі ніжки, невже ви хочете покласти на ці ніжні плечики непосильний мільйонам людей тягар.

Чому мільйонам? А тому, що слід тільки розплющити очі і дозволити вухам вловити повітряні коливання для того щоб схотіти усвідомити, що робиться з вашою сім'єю, з вашою оселею, з вашим робочим місцем, з Вами! Ми й досі раби! Загальновідомий факт: “В 1861 році відмінили кріпосне право”, поза як люди й далі залишалися закріпаченими, просто людей кинули у безвихідь — або ти вмираєш від голоду як собака, або йдеш працювати за мізер до того ж таки Пана. Так і тепер гроші не є, як це прийнято вважати: особливим товаром, загальною еквівалентною формою вартості інших товарів. Вони використовуються, як механізм фінансового закріпачення простого люду (це окрема тема і потребує додаткового висвітлення в іншій статті). І якщо зараз народ України має з кого за це спитати, то після того як візьмемо борг не матимемо. І що найвірогідніше владна верхівка “роздєрібанить” позику між собою, а нас ні в чому невинних запряжуть, як бидло.

Можливо вам здасться, що я описую жахіття, що це все плід моїх збочених фантазій та що це все надумано, що ж звернемося до сучасної історії:

1) Багатонаціональна Соціалістична Федеративна Республіка Югославія була регіональною індустріальною державою з успішною економікою. До 1980-х років, щорічний приріст ВВП складав в середньому 6,1%, медичне обслуговування було безкоштовним, рівень грамотності перевищував 91% і середній рівень життя складав 72 роки. Але після західної економічної допомоги, маємо 5 років розпаду, війни, бойкоту та ембарго, економіки республік бувшої Югославії обезкровлені, а їх індустріальний сектор знищено. Цьому слідували багаточисельні втрати серед населення.

2) Руанда довгий час рахувалася вдалою моделлю розвитку сільського господарства. Однак наприкінці 80-х країна пережила два кліматично несприятливих роки, що викликало жорстокі неврожаї. Під урожай кави 1989 року Руанда отримала від МВФ грандіозну позику, однак в 1989 році на світовому ринку відбувся обвал цін на каву (напевне не без заслуги МВФ). Нові позики МВФ надав Руанді тільки при умові відмови країни від продовольчого самозабезпечення і відказу від державної підтримки фермерських господарств (оскільки це — “не ринкова політика”), а також за умови девальвації руандійського франка.

Все це викликало галопуючу інфляцію і крах реальних доходів населення. При цьому експерти з МВФ прекрасно знали, що кожного разу, коли в Руанді починається економічна криза, в країні спалахує громадянська війна. Руанда населена в основному двома етнічними групами: автохтонними землеробами хуту (близько 90 %) і тими що прийшли з півночі в XVI–XVII вв. скотарями тутсі (менше 10 %). Тутсі підкорили хуту і створили в Руанді феодальну монархію. Впродовж століть тутсі жорстоким терором підтримували свою владу в країні. Тому хуту відчувають до тутсі природжену ненависть. Після досягнення Руандою незалежності кожна економічна криза в країні кінчалася або тим, що хуту різали тутсі, або тим, що тутсі різали хуту. Природно, в 1990–1991 рр. все повторилося. Професійні воїни-тутсі влаштували грандіозну різанину хуту, але оскільки хуту було значно більше, тутсі програли і сотнями тисяч бігли в сусідні країни. За півроку загинуло 1,5 млн чоловік! Все накопичене національне багатство було знищено, всі грошові запаси Руанди перетекли в західні банки. Економіка країни була зруйнована. На вимогу МВФ новий уряд Руанди розігнав ощадно-кредитні кооперативи в країні (як «соціалістичні»), що спричинило масове розорення фермерів, і заморозило закупівельні ціни на каву на рівні кризового 1989 р. (хоча вартість життя в Руанді надзвичайно виросла, і ціна на каву на світових ринках також помітно зросла). В результаті фермери масами розорялися (лише у 1992 р. вони від відчаю вирубали 300 тис. кавових дерев), а їх землі скуповували транснаціональним компаніям. Зовнішній борг Руанди за ці роки виріс з 150,3 млн доларів США до 804,3 млн! Сьогодні Руанда – країна, що не має жодних перспектив і що працює виключно на те, щоб платити відсотки по боргах.

3)Хто б міг подумати, що Мексика, батьківщина кукурудзи, стане імпортувати цей продукт? У 80-х роках Мексика була однією з провідних країн, що швидко розвиваються. Але для вирішення боргового питання уряд цієї держави звернувся за допомогою до МВФ. Допомога була надана в обмін на стандартний пакет реформ. В результаті кукурудза із США швидко заповнила місцеві ринки, знищивши ціни мало не наполовину. За даними Фонду Карнеги, це привело до розорення понад мільйону селян, які стали дешевою і нелегальною робочою силою в США.

Найпоказовіше те, що кредити МВФ не стали панацеєю для Мексики. Якщо в 1982 році на виплату по міжнародних позиках припадало 19% витратної частини бюджету, то вже через 6 років доля цих виплат піднялася до 57%. А капітальні витрати за той же період впали з 19,3% до 4,4%. З 1974-го по 1996 рік зовнішній борг Мексики виріс з 40 млрд. доларів до 160 млрд. Країна стала намертво прив'язаною до США та МВФ. 24% населення живуть на грані голодної смерті, а ще 50% - в умовах бідності, чого в Мексиці не було навіть в самі страшні часи її історії.

Далі немає сил описувати, десятки країн (Сомалі, Перу, Еквадор, Аргентина, Венесуела, Філіппіни...) та мільйони людей голодують, вмирають, працюють проливаючи піт і кров, а їх борги не те щоб не зменшуються, а навпаки, з кожним роком все збільшуються і збільшуються в арифметичній прогресії. Слід тільки додати, що лише на обслуговування зовнішніх боргів ці країни витрачають зараз мало не 400 мільярдів доларів в рік. Як пише Джон Перкінс: “Це більше, ніж витрачають всі країни третього світу на охорону здоров'я і освіту, і в двадцять разів більше того, що країни, що розвиваються, отримують щороку як економічну допомогу”. Фактично під гасла про допомогу третьому світу цю фінансову допомогу Захід отримує сам.

Заборгованість країн третього світу:

Ні собі, ні ворогу я б такого не побажав, тому сподіваюсь читач пройнявся загрозою, що нависла над нами з боку міжнародного валютного фонду. Мусово відмовити владу приймати таке рішення. Будь людиною борись за свої права, поверни собі справжню свободу. Вони знають, на що вони нас прирікають!

В. Вдовенко