В цій статті я відповім на три питання: що таке не-конференція, чому вона називається Порто-Київ, і навіщо активістам брати у ній участь.

Є дві головних риси звичайної конференції. Перша - пересічний відвідувач не може вплинути на її теми. Друга - звичайні конференції побудовані як лекції: з невеликою кількістю ораторів та великою кількістю слухачів. Такий тип спілкування називають "вертикальним", або "один - до багатьох". Вертикальний тип спілкування також властивий, наприклад, для стандартних ЗМІ, що транслюють підготовлену в ньюзрумах інформацію до тисяч споживачів.  

Не-конференція відрізняється по обидвом пунктам: по перше, її теми створюються усіма учасниками. По друге, спілкування відбувається за "горизонтальним" принципом "всі-до-всіх". Подібна модель інтернет-спілкування здійснюється, наприклад, на форумах. Якщо її добре провести, то не-конференція дозволяє врахувати точку зору усіх, хто бажає висловитися. Я недаремно тут згадав про інтернет - саме завдяки йому "горизонтальні" способи спілкування стали популярними(форуми, блоги з коментарями тощо). Зрештою якийсь геній спробував перенести їх в реальне життя - і у нього це вийшло.  

Найголовнішим принципом не-конференції, на мою думку, є "закон двох ніг". Якщо людина відчула, що в поточній групі вона не може (не хоче) нічого сказати, та не може (не хоче) чомусь корисному навчитися - вона просто встає на свої дві ноги (або скільки їх у неї там є), та йде в іншу групу. 

Коли я наводив аналогії конференцій та не-конференцій із ЗМІ та інтернетом, то навмисне не згадав про ще одну. А саме - про те, як відбувається комунікація між громадянами. В нашій країні, коли виникає проблема, більшість людей знає лише про "вертикальний підхід". А саме: по кожному питанню десь має знаходитися кабінет, в якому сидить "начальник" у піджаку, у кишеню якого потрібно покласти визначену суму. Звичка ця призводить до дуже поганих наслідків. Через це ми погоджуємося віддати повноваження будь-кому - лише б не робити самим, і тому не можемо впливати навіть на дуже прості речі, від яких, тим не менше, залежить якість нашого життя. 

Навпаки, у країнах з кращою соціальною організацією спільноти самі намагаються вирішити більшість своїх питань. Чиновники їм потрібні значно менше. Отже, спілкування і робота за принципом не-конференції показує її учасникам, що існують інші моделі, ніж звичайна для нас зв’язка "начальник-дурак", або "лектор-слухачі".  

Звичка вирішувати свої проблеми самотужки не з'являється на пустому місці. Не-конференція покаже учасникам модель, за якою вони можуть спілкуватися з іншими людьми. Ця модель базується на простому принципі - "жодна, навіть найкраща влада, не вирішить проблему так, як це можемо зробити ми самі, діючи разом". 

Ще одне - як показує досвід не-конференцій, вони є найбільш ефективним способом для обміну знаннями - особливо у тих галузях, де ще немає відпрацьованих і сталих рецептів. 

І наостанок. За схожими принципами - участь у процесі кожного - побудований бюджетний процес "знизу". Такий місцевий бюджет з кожними роком використовують жителі у все більшій кількості міст світу. Під час планування враховуються інтереси кожного будинку, вулиці, кварталу і району. Вперше таке бюджетування було застосовано в бразильському місті Порто-Алегрі, який є для нас джерелом натхнення. Звідси і назва - Порто-Київ :)  

Тому, якщо вам є про що сказати або є про що послухати на будь яку тему, пов’язану із життям у Києві, реєструйтесь для участі у не-конференції на сайті deconference.wordpress.com

На нашій не-конференції ми спробуємо дати відповідь на наступне питання: як діяти активістам на місцях, щоб ефективно впливати на рішення влади та вирішувати проблеми:

- землі

- управлінням комунальним майном

- використання коштів місцевого бюджету

- тарифів на комунальні послуги